Роль нитки та голки у вишиванні українців

купить вышиванки в Киеве недорого

Для рушника ретельно готували і вишивальні нитки та голки. Ці речі, як вдалося зафіксувати науковцям в етнографічних експедиціях, мають неабияке значення. Про широке застосування голок відомо також із різних джерел, не тільки етнологічних. Як і всі металеві предмети, голки здатні притягувати та проводити енергії навколишнього простору. Вушко голки породжує вихрові потоки біоенергії, і сукупно вони створюють навколо голки сильне біополе. Голка є дуже чутливим приймачем біоенергії і здатна проводити потоки енергій, які в сотні разів перевищують кількість енергій, що проходять через сталевий дріт аналогічного розміру та якості. Ці біоенергетичні потоки спрямовуються до вістря голки, яка таким чином дуже намагнічується. До яких би предметів не торкалась голка, вона залишає там енергетичний слід. Ці властивості відомі людству здавна і покладені в основу голкотерапії та різноманітних магічних процедур. Тепер можете собі уявити енергетичну картину вишитого виробу, коли голка торкалась тканини тисячі разів. Усе, про що думала людина в цей час, молилась, співала чи повторювала побажання, заклинання, — все те залишала голка в узорі вишиття навічно. Тому, незважаючи на орнамент, котрий можуть виконати одночасно кілька людей, вишиття має різний характер, який вловлюється більшістю на підсвідомому рівні — езотеричному, духовному. Це те, що не можна описати словами.

З етнологічних експедицій, зокрема з розповіді Т. Приходченко, дізнаємося про ініціації — посвячення дівчаток у вишивальниці. Такий обряд здійснювали в присутності всієї родини, яка збиралась мов на свято. Як правило, бабуся брала до рук голку, проказувала побажання дівчинці стати доброю майстринею і легенько вколювала їй в долоню руки. Пані Тамара Приходченко згадує, що їй було сім років, коли проводили цей обряд. Після бабусиних побажань батько підвів дівчинку до яблуні в садку і сказав доньці, щоб вона попросила благословення та підтримки у цього дерева. Дівчинка дотулилась своїми долонями до стовбура і попросила шановане в народі дерево, щоб воно допомогло їй бути гарною рукодільницею. Звичайно, таке програмування не залишилось безслідно, і все своє життя пані Тамара любить вишивати, а тепер вона один з активних дослідників народного вишиття в Україні.

Чому необхідно було кожну дівчину залучати до вишиття та інших видів рукоділля? Питання це зараз не виникає у більшості родин. А дарма. Наші предки називали Жінку хранителькою домашнього вогнища. Це означало, що вона підтримувала Вогонь Життя у своїй родині, вона була жрицею. Вона виношує дітей і всякі маніпуляції з енергетикою в домі належать жінці. У зв’язку із цим, в неї повинно бути відмінне фізичне і душевне здоров’я.

Руки людські є важливим інструментом, що відіграють велику роль у цьому, оскільки через них проходять важливі енергетичні, інформаційні потоки та канали. Всяке рукоділля, а особливо вишивання надзвичайно активно прочищає ці канали і дає можливість підтримувати організм у цілковитій гармонії.
Досить багато є розповідей жінок про те, як вони вилікувались від своїх хвороб завдяки вишиванню або мають змогу підтримувати свій психічно-емоційний стан у гармонії. Просили в Бога, щоб зцілив через вишивання.

Але рушник, вишитий недужою людиною, вбирав у себе негативні еманації хвороби. Його не можна було тримати в домі, тим більше комусь віддавати. Такий рушник несли на цвинтар і пов’язували на могильному хресті. Його вже тоді не знімали, аж поки вітри, дощі, морози, сонце не знищували тканину. Негативна енергетика заземлилась з допомогою хреста.

В експедиціях з дослідження вишивання на Черкащині заслужений художник України Олександра Теліженко зафіксувала відомості про те, що старші жінки “зашивали свої хвороби в рушнички” і потім за дешеву ціну продавали їх на базарі. Звичайно, такий чорно-магічний підхід ніколи безслідно не мине для такої “вишивальниці”, адже один із космічних законів проголошує — енергія нізвідки не виникає і нікуди не зникає. Як добро, так і зло у десять разів більшим повертається до людини за ефектом бумерангу.

Голки, якими вишивали, надзвичайно цінували, зберігали, і вважалось недобрим знаком, коли вони губились. Особливо, коли річ вишивали. Як правило, зручно для роботи мати стільки голок, скільки кольорів ниток в узорі. Тими голками, що почали вишивати, потрібно і закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок або самому використовувати їх з іншою метою.

Існує навіть повір’я, що голки варто купувати в понеділок, щоб вони допомагали щасливому вишиванню. Напевно, в цьому є свій сенс, але тільки для жінок. Понеділок — день Місяця, а це планета жіноча Планета, що впливає на інтуїцію, емоції, сердечні ритми, що дуже важливо для творчості. Для чоловіків, але напевно й для всіх, підійшов би четвер — день Перуна, Юпітера, Верховного Бога. Він може називатись у різних народів по-різному, проте є іпостассю Творця, Отця. На четвер якраз припадає пік працездатності людини в тижні.

Нитки для вишивання, як сказано вище, також ретельно добирали. Серед старих жінок у селах Південного Поділля, на Одещині збереглась така інформація (польові матеріали Т. Приходченко).

Найкращі нитки для вишивання — шовкові. Тому що ниточка складається з павутинок кокона шовкопряда завдовжки 2 км. Це означає, що волокна, котрі складають нитку, цілі по всій довжині.

Наступними за цінністю є нитки вовняні. Вони, як і шовк, тваринного походження, мають білкову природу. За вовняними йдуть нитки лляні та конопляні, що складаються з луб’яних волокон.

“А найгірші нитки з вати (бавовняні), бо це — пух”.

Із сучасних наукових позицій це пояснюється таким чином. Тваринні волокна, які складаються з білка кератину, на відміну від рослинних, мають значний резерв “пам’яті” — накопичення електромагнітних коливальних імпульсів, тобто інформації. Згадайте, як тріщить електричними іскрами плетений з вовни светр, коли ви його скидаєте з себе. Зрозуміло, що чим довші волокна, тим краща провідність. Ці якості вовни використовують у килимах (сильних обрядових речах), веретах, вовняному верхньому вбранні і особливо у поясному — плахтах, обгортках, запасках, поясах та крайках. Колись жінка без вовняної запаски або попередниці не могла вийти за ворота на вулицю, бо запаска захищає жіночий живіт. Зрозуміло, що не стільки в фізичному плані, скільки в енергетичному.

Шовкові вишивальні нитки, як і тканини, дуже цінували, оскільки були привізними. Їх вживали виключно для виконання найдорожчих речей.

Вовняні нитки для вишивання найбільше використовували на Правобережній Україні — Поділлі, Буковині, Бессарабії, Карпатському районі. Це територія Карпато-Балканської культури, яка асимілювала в себе все найкраще, що було в землеробських культурах, у тому числі і Трипільській цивілізації. Традиція вишивати вовною рушники, сорочки зберігалась до середини XX сторіччя.

Однак, простіше вживання бавовняних, крамних ниток — “пуху” все-таки витіснило у вишиванні та тканні вовняні.

Вишивання лляними та конопляними нитками було поширене по всій Україні. Для цього їх намагались якнайрівніше прясти. Потім наставала черга їх білити.
Вибілювання ниток, як і полотна, мало на меті не стільки декоративний, скільки сакральний зміст. Адже є вишивання і невибіленими, вощеними нитками. Добре вибілені нитки — біль, вишивальниці самостійно вживали по всій Україні. Це давня арійська традиція, що походить від поклоніння Світлу — Вогню, Сонцю.

Поза тим біль фарбували в барвниках рослинного походження — відварах трави, кори, плодів, коріння, насіння різних рослин. Найпопулярнішими були нитки, фарбовані в корі дуба. Однак, не декоративному ефекту завдячуємо поширеності цього фарбування, а давнім знанням, які були відомі нашим предкам, а також кельтам, друїдам, котрі обожнювали рослини. Дух рослини — її ефір, есенція підчас фарбування проникає до нитки і передає людині через вишиття певні якості як для фізичного тіла — силу, міцність, витривалість, стійкість до хвороб тощо, так і для душі — тонких тіл. Недарма наші пращури збирались для спілкування з Богом у священних дібровах та гаях і розвішували на найстаріших дубах вишиті рушники. Інші рослини мали також свої особливості, що з успіхом застосовували у певних орнаментах для рушників чи одягу відповідного призначення.

Цікавим є фарбування білі в конопляній олії. Нитки намочували в ній, а потім запікали в житньому тісті. Під впливом температури та інших чинників (процес полімеризації) олія досить добре сполучалась із рослинним волокном, і колір ниток не вигоряв. Прядиво, пофарбоване в такий спосіб, мало приємний золотисто-жовтий колір, і, власне, називалось заполоччю. Цей термін можна часто почути та прочитати в літературі, коли дається опис вишиття.

Заполоч, як доморобна, одинарного скручування нитка, фарбована у конопляній олії (очевидно, цінувався колір Сонця), дала назву всім вишивальним ниткам, серед інших і крамним (фабричним), котрі виготовляли вже з бавовни і фарбували в чорний, червоний, синій та інші кольори.

Окремо в фарбуванні стоять барвники тваринного походження, яких небагато. Це червець — у наших краях, і кошеніль — у тропіках. Личинки цих комах збирали і висушували, перетирали на порошок, який був надзвичайно дорогим. Ним фарбували нитки в насичений червоний колір. Навіть у літописних джерелах повідомляли про податок, що платили до княжого двору, в списку якого значилась “ложка червецю” (мається на увазі фарбувального порошку).